Був 1994 рік, це мої перші змагання з бальних танців, які проводив Караченцов Володимир Вікторович. ДК Комунар у м. Харкові, моя перша партнерка Анна. Моїм тренером тоді була Мішина Вікторія Анатоліївна і я вже рік займався бальними танцями у клубі Легенда. Я не пам’ятаю яке місце ми посіли але запрошення тренера прийняти участь у змаганнях вже багато вартувало. На той час ще не були розповсюджені індивідуальні заняття і всі вчилися тільки на групових тренуваннях. Хто був мотивований, зосереджений та старанний – був кращим. Мені подобалось ходити на танці, тому що перед заняттям ми «розносили» весь Дім Офіцерів, та зал зі сценою на котру ми намагались заскочити коли закінчувались тренування попередньої групи. Групи налічували приблизно 40 дітей, і таких груп було три може чотири.
На танці брали не всіх, ми проходили відбір. Дітей з батьками збирали у актовій залі, потім дітей запрошували на сцену за закриті куліси і кожного просили піднятись на стопі і показати під’єм. Далі питали прізвище та ім’я. А через деякий час, прізвища тих кого беруть на танці, вивішували у списку. Я пройшов цю процедуру, і коли в мене спитали прізвище, а я не вимовляв багато букв, я був то Саїн, то Савін, то Ставін, хто завгодно, тільки не Салін. Мені набридло і в якийсь момент я погодився з тим, що запропонували.
Дорогою до дому я розповідав мамі як все було. І ось ми доходимо до прізвища, яке звучить як завгодно, тільки не так як треба, мама розуміє, що дізнатись чи пройшов я відбір на танці за списком буде неможливо. Ми повернулись дізнаватись, як цього разу мене записали. І точно я був не Салін. Це питання було вирішено і моє прізвище з’явилось у бажаних списках.
Потім були тренування, на котрих мені подобалось стояти за колонами у залі та теревенити з друзями, дітей було стільки, що якщо 5 -6 дітей ховались за колони, тренер міг цього і не побачити.
Одного разу нам дозволили залишитись подивитись тренування старшої групи, яке дуже мене вразило. Потім були маленькі змагання в межах нашого клубу, в них участь ми не приймали, але вони були дуже яскраві, як для мене. Звичайно танці у той час були інші.
Згодом з’явились індивідуальні уроки , але такої кількості інформації до якої ми зараз звикли тоді не було. Назви фігур ніхто не знав, танцювали повторюючи за тренером. Першим класом на змаганнях був «Н», і пара котра танцювала в музику була у фіналі. Часто бувало, що більшість пар танцювали не попадаючи в ритм. Сольного танцювання не було взагалі, якщо в тебе немає пари – змагання для тебе закриті.
Десь у 1995 році був заснований клуб «Бомонд» під керівництвом Мірошниченко Дмитра Юрійовича та Мішиної Вікторії Анатоліівни. Функціонував він в приміщенні ДК Будівників. В цьому клубі я тренувався аж до 2004 року. У цей період я вирішив закінчити танцювати Європейську програму на рівні «Д» класу і займатись тільки латиноамериканською. У 2002 році (мені було 15 років) мені запропонували вести дитячу групу, це було дуже відповідально та страшно.
У 2004 році я закінчив школу, та склав іспити одночасно у три ВНЗ: Харківську державну академію культури, Харківську державну академію фізичної культури та Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди . Я обрав ХДАК та перейшов тренуватись в клуб «Горизонт» до тренера Літвінова Олексія Ігоревича.
В 2007 році разом з Трошиним Дмитром, з яким я познайомився в «Горизонті», ми заснували клуб «Фантом».
Все моє танцювальне життя до 2008 року було досить одноманітним: тренування, робота, невеличкі змагання, зміна партнерок. Були часи, коли я взвгалі не мав пари і не приймав участі в змаганнях.
У 2008 році все змінилось. Я став у пару с Заіченко (зараз Усань) Марією та змінив клуб. З того часу ми почали тренуватись у клубі «Динамо» у тренерів з європейської програми Пелеха Сергія та Рудої Анни і тренера з латиноамериканської програми Естеровського Вадима. Так, мені знову довелось опановувати європейську програму. Ми почали активно займатись загальною фізичною підготовкою з Заіченко Любов’ю Миколаївною, багато тренуватись і навіть займатись з іноземними педагогами. Через 2 роки наполегливої праці ми з Марією мали гарні результати на змаганнях: 2 місце на Чемпіонаті України з 10-танців, входили у кращі 35 пар України з Європейської програми.
Нажаль партнерство з Марією було хоч і досить плідним, але швидкоплинним… Після того, як ми завершили танцювати в парі, я так і не зміг знайти партнерку. Те що хлопцям легко знайти партнерку, а дівчатам важко знайти партнера – це міф. Можливо це працює до певного рівня професіоналізму, можливо до певного віку танцівників. Але дорослому професійному танцівнику це досить важко.
Я продовжував працювати тренером, але мене не полишали спогади про змагання. І одного разу я сам запропонував дорослій учениці спробувати вийти на змагання в категорії Pro-Am. На той час змагань в такій категорії було дуже мало, ця тема була не розвинена і мені довелось розбиратись в цьому і зануритись в щось нове і дуже цікаве. Воно того вартувало!
З 2016 року я повернувся на паркет, як тренер Pro-Am. А з 2017 року, як професіонал з моєю партнеркою і тепер дружиною Саліною Оленою.